Великий залишається в лідерах

Балетний сезон підбиває підсумки

Гучні балетні прем’єри(Онєгін у Великому театрі і Полум’я Парижу в Михайлівському) стали фіналом нинішнього балетного сезону. Був він бурхливим, драматичним і неймовірно насиченим. Хоча сказати, що сезон таки нарешті закінчився, можна лише з великою натяжкою.

Дамир Юсупов

Великий, наприклад, продовжує свої гастролі в Лондоні. Так що у відпустку змучені безперестанними драматичними подіями балетні артисти відправляться не скоро – тільки після повернення з британської столиці 18 серпня. А після найскандальнішого за усю театральну історію сезону(з усіма його звільненнями, судами, листами на ім’я президента провідних діячів вітчизняної культури, компроматами в Інтернеті і, нарешті, чистою кримінальщиною) відпочити їм просто необхідно.

Великий рулює

Незважаючи на обговорювану усіма кримінальну складову, минулий сезон можна назвати також і найпліднішим за багато років, особливо відносно балету Великого театру. Компанія працювала відразу на двох сценах – новій і історичній – і в декількох напрямах – відродження вітчизняної(Іван Грозний) і зарубіжної(Онєгін) класики, створення абсолютно оригінальних спектаклів(Мойдодир), а також експериментальні постановки(Весна священна Тетяни Багановой, Квартира культового хореографа Матса Ека). Таким чином, ми маємо: 6 прем’єр, одна з яких повністю оригінальна, та ще два грандіозні балетні фестивалі на додаток – такий результат Великою не видавав давно. І це не рахуючи відновлень і перенесень на історичну сцену. Один тільки фестиваль, присвячений 100-річчю балету Стравінського Весна священна, чого вартий: окрім реконструйованої постановки Нижинского, показаної Фінським національним балетом, на фестивалі свої Весни демонстрували і легендарна трупа Моріса Бежара, і танцтеатр Пини Бауш з Вупперталя.

До фестивалю була видана розкішна книга з цінними ілюстраціями і тямущими текстами Повік Весни священної – століття модернізму, а артисти Великого уперше в історії випробували на своїх тілах хореографію шведського модерніста Матса Ека.

Повному тріумфу фестивалю завадив жахливий напад на худрука трупи Сергія Филина, у зв’язку з чим була скасована прем’єра Весни священної МакГрегора – відомий англійський хореограф, очевидно, просто злякався працювати з тією, що роздирається інтригами і пристрастями трупою. Заміну йому знайшли мало не в лічені дні – Весну для Великого зважилася поставити Тетяна Баганова, хоча якраз її постановка залишилася самою спірною прем’єрою цього сезону.

Не задався сезон, втім, із самого початку. Невдачею обернулася найперша прем’єра у Великому – Аполлон Мусагет Баланчина, унаслідок того, що адекватних Аполлонов в театрі просто не знайшлося. Прем’єра планувалася з розрахунку на Девида Холберга, та вийшов прикрий випадок – танцівник зламав ногу на порозі своєї нью-йоркської квартири прямо перед початком сезону і вибув з репертуару практично на рік. А довірити прем’єрові учневі Миколи Цискаридзе Денису Родькину не захотіли.

Після того, як з Цискаридзе ні як з танцівником, ні як з педагогом не продовжили контракт у кінці сезону, його учня зняли і з Онєгіна, і з підготовлюваної прем’єри балету Пьера Лакотта Мазко Спаду, що намічена на листопад.

Ротація балетних кадрів

І тут з визначеністю, що лякає, встає питання з ротацією балетних кадрів. Не секрет, що багато талановитих артистів, у тому числі і лауреати престижних міжнародних конкурсів(причому Михайлом Крючковим і Анастасією Соболевої цей список не обмежується), використовуються в театрі лише в якості кордебалетних танцівників і не мають ніякої можливості просунутися по ієрархічних сходах. Рівень підготовки таких артистів продемонструвала Дарина Бочкова на лондонських гастролях, прямо на спектаклі без підготовки що замінила травмовану прийму Александрову у балеті Баядерка. Проблема ця, правда, далеко не нова, вона існувала у балеті завжди. Але що сталася у Великому кислотна атака притягнула до цього питання пильну увагу.

Втім, той же Денис Родькин з успіхом виступив в іншій знаковій прем’єрі Великого – Иване Грозному Юрія Григоровича. З цим балетом, хочемо ми того або ні, Великою повернув у свій репертуар спектакль, який вже давно став його історією і був одним з тих, що сформували стиль Великого Балету. Проблема і тут позначилася в тому, що за майже 40 років, що пройшли з дня першої постановки, змінилася ціла історична епоха.

Зараз виявилися затребувані абсолютно інші герої, і хореографія орієнтована на довгоногих танцівників з нескінченними лініями і модельною зовнішністю. Грозного стало просто нікому танцювати(така ж ситуація у театру зараз і з легендарним Спартаком). Після арешту Павла Дмитриченко, ревно і що переконливо танцює в цій прем’єрі якраз роль грізного царя(таким же вражаючим він був Спартаком), проблема взагалі встала ребром. Незважаючи на те що партія вдало лягла на Олександра Волчкова і Михайла Лобухина, наявність двох-трьох танцівників питання не вирішує. Взагалі-то ідея відродження шедевра виникла відразу після появи в трупі нового харизматика – Івана Васильєва. Але доки адміністрація залагоджувала питання з авторськими правами(спадкоємці Прокофьева зовсім не відразу дали дозвіл на використання його музики), той встиг втекти в Михайлівський театр. Тепер проте є надія, що блудний син все-таки танцюватиме цю(як, втім, і інші) партію у Великому, хай і в якості не свого, але запрошеного соліста. У англійський Королівський балет, який знаходиться зараз не на занадто високому рівні(прем’єри покидають цей театр із завидною регулярністю), на відміну від своєї дружини Наталії Осиповой Васильєв не пішов, а вважав за краще гастролювати по світу: весняний сезон він проводить з Американським балетним театром(ABT), прем’єром якого є, а крім того Ла Скеля, Михайлівський. Зараз до них додаються Мариинка і Великий.

Поганий хлопчик російського балету Сергій Полунин в спектаклі Майерлинг.  Михайло Логвинов

ГАБТ для найменших

Вряди-годи головний театр країни взявся в минулому сезоні і за роботу над дитячим балетом, яка стала для Великого ще однією удачею. Відомо, що спектаклі для дітей ставити складніше, ніж для дорослих. Дитяча казка Мойдодир вилилася в масштабний спектакль в двох актах(артистів зайнято більше 90 чоловік, виготовлені близько 130 костюмів!), з множиною чудових ролей – одних головних партій тут більше десяти. І, що вже зовсім неймовірно, спеціально до спектаклю композитором Єфремом Подгайцем була написана музика(на жаль, в сучасному балеті випадок украй рідкісний), а в якості хореографа був задіяний молодий балетмейстер Юрій Смекалов.

Онєгін, добрий мій приятель

І, нарешті, у фіналі сезону ще одна принципова для Великого постановка – Онєгін Джона Кренко. Прем’єра теж вилилася у свого роду фестиваль. Окрім чотирьох складів з власних артистів, з ідеальними Онєгіним(прем’єр Великого театру американець Девид Холберг, що нарешті відновився після важкої травми) і Тетяною(Ольга Смирнова), в прем’єрному блоці тут виступили і міжнародні зірки: Марсело Гомес і Діана Вишнева, а також трупа балету Штутгарту. Причому артисти(для цього театру Кренко свій балет, власне кажучи, і створив) Штутгарту не лише показали, як ця хореографія виглядає в справжньому виді, але продемонстрували ідеальну взаємодію в дуетах(Алисия Аматриан – Еван Макки), а також ні з ким не порівнянного Ленского – Фридемана Фогеля.Так що коли б не скандал зі Світланою Захаровой, яка покинула проект, дізнавшись, що не танцюватиме в Онєгіну в першому складі, і не подальша за цим відставка гендиректора, кінцю сезону у Великому був би забезпечений радісний фінал.

Кехман трохи не обскакав Великий

Тенденцією на створення нових спектаклів і збереження історичної спадщини порадував цього сезону і очолюваний Володимиром Кехманом Михайлівський театр. Знаменитий іспанський хореограф і доки ще діючий худрук театру(після нового року він займе пост інтенданта Державного балету Берліна) Начо Дуато створив спеціально для цього колективу балет Невидиме, а нещодавно призначений на пост головного хореографа Михайло Мессерер відродив легендарний балет радянського періоду Полум’я Парижу.Робота Мессерера стала важливою і принциповою не лише для Михайлівського театру, але і для усього вітчизняного балету – балетмейстер фактично рятує від незаслуженого забуття балетні шедеври радянських років(раніше для Михайлівського театру він вже відновив старомосковское Лебедине озеро і балет Вахтанга Чабукиани Лауренсия). За рахунок використання великої кількості танцівників абсолютно інший масштаб придбав в Михайлівському і балет Дуато Ромео і Джульєта. Причому і у безсюжетній новинці, балеті Невидиме, і в сюжетному Ромео і Джульєті рівень виконання дуатовской хореографії говорить про ту високу якість, якої вдалося досягти танцівникам Михайлівського театру в області сучасного танцю за два з половиною роки роботи зі знаменитим іспанським майстром.

Стасик пригрів наркомана

Першим з великих академічних театрів, хто став у нас послідовно і продумано проводити політику залучення балетів знаменитих сучасних західних хореографів у свою репертуарну афішу, цілком обгрунтовано вважається Музичний театр Станіславського і Немировича-Данченко. Давня політика колишнього гендиректора цього театру Володимира Урина(на початку липня він був призначений замість Анатолія Иксанова на аналогічну посаду у Великій) продовжилася і цього сезону. На відміну від Великого і Михайлівського принципово нових балетів театр не ставив: все три минулі тут прем’єри – перенесення. І не занадто вдалий Перший спалах Йорми Ело, і геніальне Безсоння всесвітньо знаменитого чеха Иржи Килиана. Перенесенням є і найзначиміша прем’єра Стасика – масштабний спектакль британського класика Кеннета Макмиллана Майерлинг, про кронпринце з династії Габсбургів Рудольфе – садомазохістові, наркоманові і самовбивці. Ну а головною приманкою театру виявився англійський Королівський балет, що покинув із скандалом, і що став прем’єром Стасика Сергій Полунин – один з найдосконаліших танцівників нового покоління, образ цього, що якраз і утілив на сцені, самого кронпринца. Без скандалів у артиста не обійшлося і цього сезону. На початку квітня з невідомих причин танцівник знову втік з Лондона, відмовившись брати участь в прем’єрі балету Пітера Шауфуса Північний експрес. Подію неймовірно роздули, і воно стало їжею для ласої на сенсації англійської преси на протязі майже місяця : журналісти будували всілякі припущення з приводу таємничого зникнення танцівника, майже тиждень що не подавав про своє місцеперебування ніяких вістей. Побоювалися навіть за його життя. Тут англійці згадали Полунину і минуле вживання наркотиків в період навчання в школі Королівського балету, і всілякі дивності поведінки. У Росії Полунин, проте, вражав зовсім не скандалами, а художніми одкровеннями. Інакше як геніальним не називають балетомани його трактування образу принца Рудольфа в згаданому балеті Майерлинг. Безладні зв’язки, нескінченні політичні інтриги, що плентаються не лише у блискучих спокоях королівського палацу Хофбург, але і в кублах з повіями, а також наркотики і патологічний садомазохізм – акторський матеріал, з якого Сергій Полунин блискуче ліпив образ свого неврастенічного героя.

Путінське розлучення на Есмеральде

Тенденція перенесення західних спектаклів, потрібно помітити, укорінилася в нашому балетному співтоваристві. Прагнув не відставати від ведучих російських балетних компаній цього сезону і Кремлівський балет. Увесь рік кремлівські танцівники плескалися на англійській хвилі. Обіцяною Червоною Жизели Бориса Ейфмана нам так і не показали, але на самому старті в Кремлівському палаці провели фестиваль Світові зірки в спектаклях театру Кремлівський балет за участю зірок з англійського Королівського і Національного балетів, а також Маріїнського театру. Ближче до нового року в Кремлі здійснили вдалу прем’єру спектаклю англійського хореографа Уейна Иглинга Красуня і чудовисько, створеного на спеціально написану до нього музику знаменитого грецького композитора Вангелиса. Проте найгучнішим і обговорюваним спектаклем в Кремлівському балеті несподівано стала Есмеральда, адже саме в антракті цього двохактного балету 6 червня про своє розлучення оголосили Володимир і Людмила Путини.

Американський тріумф Бориса Ейфмана

А що ж робив цього сезону Борис Ейфман, який практично самостійно і представляє сучасне балетне мистецтво Росії на міжнародній арені? Вирішив узяти тайм-аут – нових балетів не вигадував, зате грунтовно переробив своїх Карамазових. Відомий твір геніального хореографа забезпечений тепер не лише новою хореографією, але і має іншу назву – По той бік гріха. Прем’єра відбулася якраз напередодні травневих тріумфальних гастролей його трупи по США і Канаді із спектаклем Роден. Американські критики звеличували цей спектакль у своїх рецензіях до небес, визнаючи здатність Бориса Ейфмана створювати яскраві і емоційно насичені постановки і говорячи про масштабність художнього мислення петербурзького хореографа, а також про його уміння розповісти складну історію, використовуючи усі інструменти, які тільки може запропонувати театр, окрім, звичайно, слів. Борис Ейфман – феномен. Це хореограф, якого люблять ненавидіти цинічні і уперті балетні критики і якого нескінченно обожнює аудиторія, – писала, наприклад, колумніст канадської газети The Globe and Mail Паула Цитрон.

Як це не дивно, визнали Родена і на батьківщині – виконавець головної ролі в цьому балеті Олег Габишев нарешті був помічений Золотою маскою(на попередньому фестивалі його Онєгіна прокатали). Самому ж балету Ейфмана Золоту маску так і не присудили. Ну що ж, нічого дивовижного. Як мовиться, немає пророка у своїй вітчизні.

Культурні події

Коментарі закриті.