Штрафбат твою матір!

Репліка Олександра Мельмана

Микола Досталь, режисер серіалу Штрафбат, тільки що показаного в повторі на каналі Росія, звернувся з відкритим листом до генерального директора ВГТРК Олега Добродееву. Фільм був підданий цензурі – вважає режисер. Автор помічає, що з картини були вирізані нецензурні і просто грубі вирази персонажів. Відомо, що на війні мова суцільно перемежалася ненормативною лексикою, але у фільмі такі слова звучать зрідка, до того ж далеко не найміцніші і з вуст карних злочинців, – пише Досталь. Змінена була також пісня карних штрафників-злочинців. Крім того, вирізані деякі кадри, зокрема, скорочена сцена згвалтування. На думку Досталя, це привело до непереконливості подальшої сюжетної драматургії і спотворило задум. Пан Досталь називає цензурні скорочення нічим не виправданими і протизаконними.

Увага, питання : що це було – цензура або окремі незначні коригування, пов’язані з тим, що закон про заборону мату в ЗМІ ось-ось увійде до сили? Якщо цензура, то вона в принципі протизаконна, оскільки за Конституцією у нас її просто немає. Але це за Конституцією, папір все терпить. Ми-то з вами не на Марсі народилися і не перший день живемо в цій нашій країні.

Закон про мат ще не набув чинності, але вже усіх сильно злякав. І тут ми знову переходимо до такого солодкого для усіх нас слова свобода. Свобода творчості в даному випадку. Все-таки по суті у режисера Досталя до цензорів претензій немає, зміст Штрафбату ніяк не перекручений. Але диявол в деталях!

Мат – дуже важлива сфера нашого життя і невід’ємна частина російської мови, звичайно. Багато хто матом говорить, деякі думають. І взагалі: чи є для мистецтва заборонені теми і заборонені ж слова? Ніби домовилися вже, що якщо вони абсолютно потрібні для розуміння контексту, характеру персонажів, то художника ніхто вже зупинити не зможе. Він просто зобов’язаний показати правду життя, як вона є.

Але цензори теж бувають різні. Є дурні, буквоїди, готові вижати до краплі, як білизна після прання, будь-яку крамолу. У царське і за радянських часів цих держиморд у нас було предостатньо. Останній писк – боротьба з алкоголізмом при М. С. Горбачові. Під ніж йшли будь-які, навіть наймінімальніші алкогольні узливання. Так порізали Мимино, Іронію долі, тобто покусилися на святе. Слава богу, оригінали залишилися, проте глядач, тобто народ, так і не пробачив влади подібне самоправство.

Але ми знову повертаємося в наше славне радянське минуле, здається, воно не піде від нас ніколи. Поки розпочали з нецензурної лайки, далі можуть перейти куди завгодно. Ось приклад для наслідування. У фільмі Кирила Серебренникова Зображуючи жертву, що пройшов в кінопрокаті, є 8-хвилинний монолог простого російського менту, прикрашений суцільним матом. Слухається він на одному диханні, і ти розумієш, як же наболіло у людини усередині, до чого ж його дістали. Але коли це ж кіно показали на Першому каналі в програмі Закритий показ, то уся мізансцена кудись зникла. Вірніше, вона була, але практично без слів. Хоча фільм транслювався в зовсім недитячий вже час, далеко за північ. І ніякого закону про мат тоді ще не було. Але підстрахувалися про всяк випадок, а енергетика і за нею – сенс усього сказаного зникли зовсім. Вийшов оскоплений фільм, без головного, без змісту. І без мату.

Але тут є один нюанс. Все-таки ТБ – це не театр, не кіно і не книга. ТБ – знаряддя масової поразки, тобто воно значно більше повинне обмежуватися усілякими табу, ніж інші види мистецтва.

Так, Штрафбат, показаний в 2004 році на держканалі, не мав ніяких купюр, а тепер вони з’явилися. Чи помінявся сенс? Навряд чи. Порушили авторську свободу? Безумовно. Пом’якшили, відретушували. Може, прибрана нецензурна лексика і непринципова, але сцена згвалтування. Вона адже дійсно в новому форматі подана так, що штрафника-насильника стає навіть жалко. Він же, здається, так і не довів до кінця свій злочин. Насправді – довів, але про це ми так і не дізналися. Нам зробили поприємніше, трохи легше, нас пожаліли. А даремно, адже це вже зовсім не правда мистецтва.

Має бути міра, звичайно, але як її знайти? На дотик, в міру зіпсованості або, навпаки, толерантності цензорів? Адже їм тільки дай волю, вони взагалі усі на світі заборонять. Але з автором, художником, режисером Досталем хіба не можна було порадитися, поговорити, пояснити? Просто проявити елементарну повагу. Тому що ось так узяти і почистити, не сказавши ні слова, – найлегше. А бути не лише чиновником, завідуючим охоронною грамотою, але і людиною дуже важко.

Культурні події

Коментарі закриті.